Мрії, мрії ... Чудесний калейдоскоп реального майбутнього змішаний з різнокольоровими скельцями фантазії та казки ... Вони виникають, щоб жити і здійснюватись...

            Здається, ще зовсім недавно, коли я намагався кольоровими олівцями зробити ще кращими шпалери біля мого ліжка, тьотя казала, що вдався я, безперечно, в маму. Вона вміла дуже гарно малювати і фантазувати. Коли підріс настільки, що міг забиратися на горище, то знаходив там товстезну папку із маминими студентськими малюнками. Довго роздивлявся, а потім вночі мені завжди снилися кольорові сни, де я і мама були добрими чаклунами і розмальовували усі усюди дуже гарними фарбами. Тоді було так тепло і радісно, що не хотілось прокидатися.

            Тепер я старший. Ходжу в художню школу, вчуся малювати не для того, щоб стати художником, а щоб зробити світ кращим. Мені ще й досі сняться кольорові сни. У них я буваю і художником, і музикантом, і поетом, інколи літаю, як птах, і навіть будую великі міста.

            Тільки-тільки заплющив очі – темно, порожнеча. Та що це! Не знати звідки взявся яскравий вогник. А он спалахнув ще один, і ще, і ще... Стало світло так, як вдень. Якась нестримна сила підняла мене, я одягнувся і захотілось піти до тих дивних вогнів. Що ж там за невідомий світ?

            Щоб швидше туди дістатись, я згадав, що вмію літати. Добравшись до світлого сяйва, побачив гарне, але невелике місто. Це було справжнє диво! Вирішив прогулятися. Коли мандрував вулицями, мене не залишало відчуття, що десь щось подібне я бачив. Одна вулиця вивела у центр міста. Що за дивина: будинки навколо були дуже гарні, вони за стилем нагадували давні княжі тереми. Неподалік – древні вали, а за ними виднілись куполи палацу. Стривайте... та це ж вали давнього городища! Дива – я потрапив у Володимир – тільки трохи інший !

            Спершу вирішив заглянути у палац, що за валами городища. Двері автоматично відчинилися – і я опинився в розкішному залі, далі були палати, кожна з яких розповідала про минуле нашого міста. Безперечно, це історичний музей.

            Центр міста змінився на краще. Поблизу короля Данила, на місці автостанції бив височенний фонтан, поруч – клумби із трояндами. Скільки їх! Різних сортів і кольорів. І що дивно, ніхто їх не поламав, не викорчував. Цвіли вони на радість володимир-волинцям. Пізніше я дізнався, що це міський розарій.

            Далі вербова алея вивела мене у парк “Слов”янський”. Ось височіє пам’ятник Володимиру, неподалік – Тарасу Шевченку. А поруч – справжній рай для дітвори. Великі літери миготіли зверху – “Дитяче містечко”. Яких тільки атракціонів там не було! Біля кожного у скляних колбах насипано цукерок, шоколадок – бери, скільки хочеш.

            Порозважавшись досхочу, помандрував далі. Вулицями міста поруч із автомобілями їздили чудернацькі автобуси, схожі скоріш на тролейбуси, бо мали дві довгих антени зверху. Та найдивніше було те, що керували ними не шофери, а комп’ютери. Прокатався я з вітерцем від центру до залізничного вокзалу і назад. А по рідній Луцькій вирішив пройтися пішки. Як вона змінилась ! Тротуари не в асфальтових вибоїнах, а вимощені стильною бруківкою. Зліва – багатоповерхівки, а справа – гарні котеджі, що нагадували древнє місто.

            Тп найбільш мене вразили у новому Володимирі щасливі люди. Впевнені у собі, раді за місто, поспішали на роботу або прогулювались, відпочиваючи. Не чорнили їх життя невиліковні хвороби і наркоманія; не боялися вони вибухів і злочинів. Очі їх випромінювали віру у майбутнє та небайдужість. Та й не дивно, адже чи змогло б перетворитись так місто, якби жили у ньому байдужі люди ?

            Ще так багато хотілось побачити, та настирливий будильник дзеленчав на всю кімнату. Пора до школи. Дивне відчуття охопило мене – от якби мій сон став реальністю. Але ж такі перетворення під силу тільки чарівникам.

            Вранці, поспішаючи до школи, поблизу технічного училища я інколи розминаюсь із таким чарівником. Спокійною і впевненою ходою поспішає він до міськради. По-господарськи оглядає все, а в очах – віра у краще і сила, що долає всі труднощі, перетворює мрії в реальність. За кілька років він уже зробив місто сучасним і чистим. А скільки справ попереду! Я впевнений, що мій Володимир буде мати гарне обличчя, не схоже ні на Київ, ні на Львів. Стане справді європейським містом, зберігши дух старовини. Це під силу чарівнику і всім громадянам. 

Сергій Морозюк учень 7 кл ЗОШ №1

            Учасник загальноміського конкурсу творів «Як би я був мером»